Верба схилилась над водою,
Їй вітер коси розплітав.
Він милувався красотою,
Ставок один про це лиш знав,
До віт торкався із любов"ю,
То обіймав стрункий той стан.
Цю радість в серці із журбою,
Від всіх ховав густий туман.
А серце мріяло, боліло,
Не пара їй - це добре знав.
Але любив він так уміло,
Тайком надії будував.
Він прилітав, як пташка рання,
Своїх не кидав все ж думок.
Ці серця рідкі доторкання,
Плели в душі гіркий клубок..
Дуже гарно переплетені почуття 
