Рве душу злість, стирає розум барви
Нежданий гість, думок причал янтарний...
І бути як? Туманить сили гордість.
Змовчати як? Чванлива вбивча пошесть!
Волю в кулак! Думки на берег літа...
Яскравий фрак, і злість моя прибита!
Ходи сюди обіймімось і досить!
Бо час іде,й набутись треба вдосталь...
