Росами падає ранок досвітній…
Справді він ранній, цей досвіток літній.
Півні майстерно беруть свої ноти,
Сонце зійшло, і кипить вже робота.
Пташка поживу малечі шукає,
Росу струсивши, листок позіхає.
Сонний метелик на квітку усівся,
Джміль загудів:«Новий день народився!»
В клопоти літні родина включилась,
Дружно робота в руках закипіла.
Щедра природа усіх обдарує,
Але лиш того, хто час не марнує.
Лиш для дитяти – це вже не світанок.
Пізній і сонячний літній цей ранок.
Промінь ласкавий у носик лоскоче…
Спи, моє рідне, допоки захочеш!
Ну так же ж хочеться іноді повернутися до дитинства... Ну хоча б заради цього пізнього ранку... 
О так! Золотий час, коли все відбувається стихійно, а не по чітко спланованій схемі, як зараз... 
Такий милий віршик! А ще світлий і ніжний! 
