Плаче калинонька у саду зеленім,
Хилиться під крони почорнілих кленів,
Опадає листя спалене війною,
Залишилась доня напів сиротою.
А моя дружина- молода вдовиця,
Сльози калинові- дощова водиця.
Як ти посивіла, рідна моя ненько!-
Сина схоронила на зорі- раненько.
Зозуленька в гаю вже років не кує,
Разом з калиною листячко рахує.
Скільки тих листочків війна обпалила,
Стільки тих синочків землиця накрила.
Калинові сльози землицю зросили,
Там де кров пролита, маки посходили.
Посходили маки полями, степами-
Опікуйся, Боже, нашими синами!
Дасть Бог скоро не доведеться писати такі сумні вірші. 
щемливо 
