Ти дарував комусь свій теплий дотик,
Цілуючи в уста той дивний контур?
Ти називав когось так ніжно - «Котик»,
Чекаючи очей з-за горизонту?
А вона чекала безупинно, так чекала…
І небо плакало за неї по суботах.
Про нього лиш вона думки плекала,
Бо все життя розписано по епізотах.
Вона їде за ним босоніж літом,
І осінь вже минула, ось зима.
Її шляхи вкриваються вишневим цвітом,
Та назад - в тепло, дороги вже нема…
