Мить буття так коротка, незрима
Як секунда в космічній годині
Як піщинка в безмежній пустині
Наче крапля води в океані
Мить життя, ніби спогад в тумані...
Ми як тіні у полудень зниклі
Ми як дощ, що раптово скінчився
Ми як хмари розвіяні вітром
Ми як біг, що нарешті спинився.
Ця жорстокість часу нас вбиває,
І не віриться в сенс існування.
Та душа так чекає, жадає
Що життя - не кінець, не вигнання...
