Вікна холодні стають і похмурі,
долоні у міста мого – зелені,
небо тримається ледь аби не дощити…
Весна з алкоголем пульсує
у стомлених венах…
У винах,
провинах
згубив я тебе
і себе
за одно…
Розтратив всі дні вважаючи, що
у них ти зі мною щаслива…
Та мимо, все мимо
мене пройшло,
і злива
кидає громи
в долоні
міста…
Крісло
пустує,
лиш речі твої залишились:
подушка, постіль і білі зимові…
Я ж залишаюсь у слові,
у твоїм
серці, вже більше ніколи…,
навіть, якщо ти дозволиш
не
буде
мене
…
