Я іду по тій самій стежині барвистій,
А сльози капають-падають прямо на листя.
Я підійду, обійму того клена.
- Мій друже, мій любий, поглянь же на мене.
Накрий мене листям усю з головою.
Хай сльози течуть, я трішки постою.
Тут ясен стояв ще. Його я не бачу...
І знову так гірко, і знову я плачу.
Та досить. Війна ще не всю сплюндрувала красу.
І знову із листя букет я несу.
