Вже осінь зазирає літу в очі
та на дротах саджає ластів’ят,
Міліє день – і прохолодні ночі
Городами блукають поміж хат,
Десь на межі розлущують квасолю,
У соняхів знімають картузи,
Печуть в бадиллі свіжу бараболю
Та росами вмивають гарбузи.
А ген на пагорбі берізка одинока
Вдягла найкраще плаття золоте –
І всім тріскоче злодійка-сорока,
Що скарб її росте, росте, росте...
Вересень 2002 року
