У світі неміряно дива усякого.
І що не країна – то й власний феномен.
Скажімо, японці закохані в сакуру,
Підносять її до небес, до оскоми.
Яка ж унікальність?
Таке собі дерево,
Що цвіт незів’ялий скидає раптово
І злиднем неначе стає,
Але нерви
Приємно лоскочить ця гола обнова.
І так щовесни.
А крім того, образливо,
Що сакура їхня не відає плоду.
Оце дивина!
Та чи варто їй заздрити? –
Хоч родичка вишні, а ягід не родить.
Далеко японській до вишеньки нашої!
Бо травень від неї втрача навіть мову!
А липень рубінами щедро прикрашує!
Та й листячко царське –
Не гірше лаврового!..
Дива і по цей, і по той бік екватора –
Малі і великі, сумні й веселящі.
Та скрізь і завжди,
Як дитина для матері,
Своє, доморощене диво –
Найкраще.
