Синя піжама липне до ліжка,
Маленьке тіло, зелені очі,
Дівчинко моя, кохана, ніжна,
Що з тобою, чого ти хочеш?
Вона обертається до стіни,
Наче дивиться по той бік,
І я чую, як кличуть її
Чужі голоси на тій стороні.
Шкіра зносилася, наче одяг,
Очі тьмяніють свинцем і ураном,
І тінь за спиною знаходячись поряд
Облизує холодом її рани.
Вона відчуває, що йде додому,
Що повертається в пустку первинну,
І всі швартові, що утримують втому,
Нагадують чорну як ніч пуповину.
Злість осідає у неї на серці,
Гордість ламається наче нігті,
Хто при тобі залишився врешті,
Хто тебе поховає в квітні.
Всі, із кого черпала утіху,
Усі, для кого стелила постіль,
Душа твоя наче листя з горіху,
Гірко-брудне, як повії волосся.
Ніч відмикає по ту сторону двері,
Вона заходить нечутним кроком…
Смерть дивиться позад нею
І проводжає уважним оком.
