Стена дождя качалась перед взором,
Стирая напрочь все цвета вокруг.
Ах, как же кстати он пробрался вором
И, наконец, замкнул порочный круг.
~~~~~
Держал в руках стакан, сверкали грани
С тем воздухом, которым бог дышал,
Что был напоен запахом герани…
А думал, что пустой. И пить не стал.
Играл с огнем, не думая, что боги
Огню сжигать тебя не запретят.
Судья не пощадил тебя*. Он – строгий,
Твою судьбу не повернул назад.
Не ожидал ты от судьбы сюрпризов,
Ведь думал, что всесилен. И ты, Брут?
Конец спектакля. Занавес. Реприза.
(А боги на земле ведь не живут…)
*Имеется ввиду не конкретно мужчина, а вообще человек.
Самовпевненість це добре, але до певної міри ... хоч складність полягає у тому - де та межа? в кожного вона своя ... хоч як на мене мають бути певні загальні рамки ... але не всі їх притримуються ....і потім можуть пожаліти про це ... гарна, сильна і мудра робота
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кожен має пройти через вогонь і воду, але деяким підказують, де стежки, а вони - сліпі
Дякую, гарного Вам вечора
Дивно, як льовко жінка відгородилася від чоловіка!
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здебільшого цей опус - про себе, та й взагалі про кожного. Ми ж вважаємо, що з нами ніколи нічого не трапиться, ми - вічні, нам дають знаки, а ми їх не бачимо...
Чудово Ліночко! Скучила вже за Тобою! І де поділась Емма Листопад?
Ліоліна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Привіт, Дануточка! Не вдається ніяк сюди забігти, вибачте всі.
Жені писала, вона відповіла, що у неї все нормально. Але чомусь пропала. Можливо, пішла на інший сайт? Вона ж дуже активна
