Ми на землі зустрілися з тобою
В пориві пристрасті так жадано злились..
Ти був дощем, а я була грозою..
Та нас до себе вже гукала вись.
Просила я : не слухай, не дивися,
Іще на мить хоча б тих слів…
А ти летів, неначе сіра птиця
Легким туманом на чоло полів…
Я блискавкою довго ще металась,
Просила в неба крапельку дощу..
Воно ж до мене сонцем засміялось :
«Як дочекаєшся - то знову пригощу»…
І дочекаюсь, і потону знов
У дощових обіймах диво-ночі,
Моя гроза у серці – то любов,
Твій дощ – то світлий сон пророчий…
