Я тримаюсь за поручень над бортом,
Під бортом - той що греблю рве й кручі,
Видно Андріївський - набирається золотом,
Колись там росли Олегом посаджені груші.
Колись повноводнішим був Дністер,
Братався з Десною, брав позики у Збруча.
Над курганами вітер - відставний офіцер,
Що із сміхом підсвистує в небуття.
А далі Карпатських гір чи одеських портів
Також клекочуть гори й хлюпочуть води.
Історично хтось пробив один із наших бортів,
І перший раз під сухопутнім містечком Броди.
І від того набираємось мілини,
Каміння-піску, протоколів під самі щогли,
Бочки гудуть - луною від пустоти,
І дно все дере і рве кам'яні пороги.
Я тримаюсь за поручень над бортом,
Не дивлюся униз - чого я ще там не бачив.
Краще бути піратами з черепком,
Ніж мати країну, повну солдатів удачі.
