Дощ тихенько накрапав
По калюжам сльозами дрібними,
Немов скрипач сумну мелодію заграв
Згадавши про ті роки, що були – тяжкими.
А дощ йшов. Що далі, то сильніше
І вітер невгамовний не вщухав,
Він гнав той дощ до спраглої землі, скоріше.
Здавалось, що скрипач все грав і грав
І музика дощу лунала.
Можливо пісня ця, присвячувалась тій, що кохав,
Але яка, ні про що, не знала...
́́́
