Ти зіркою була спочатку сотворіння,
В красі своїй світила в небесах,
Мадонна перша, для людей спасіння
Несла в утробі ніжне немовля.
Через віки убивчих війн, біди, страждання
Ти йшла вперед в обійми все убравши
І пригорнувши немічне дитя,
Собою жертвувала для Його життя
Замісто хліба, кров свою віддавши.
Ти витирала піт з Його чола,
Коли схилявся Він в журбі до тебе.
Бо ж від тебе родилося нетління,
Ти дарувала світу покоління
В покорі все приймала й далі шла.
Ти була скрізь, де треба дати руку,
Підставити плече, щоб голову поклав,
Журбу з очей ти ласкою здіймала
Він в світлі був, а ти у тінь ставала,
Щоб лишень Він у величі сіяв.
А зараз ти і далі скорбна мати,
Заступниця , блаженна і свята,
Береш тягар на себе всього світу
І пригортаєш мов своє дитя.
