Небо потроху світавши,
Ховало ще тіні людські
Крізь загадкову завісу
У темно-світлілій імлі.
Самотньо блукав блідий місяць,
Заходив повільно за край
І, мабуть, за край це далеко,
Та там же, напевно, є рай.
А тут у садку грають птахи,
Співаючи пісні мені
Та вітер, лоскочучи листя,
Вривався у шибки пусті.
І вже неупинно світало,
Ранкова виднілася даль,
А місяць, мій сон тихо вкравши
Утік непомітно у рай.
Куди ж ти?! Ще сонце не встало,
Воно лиш купається в сні,
Верни світанкові години,
Що спать не давали мені.
