Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентин Бут: Мене звали Ральф… - ВІРШ |
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ пописуха, 05.12.2012 - 17:30
У нас колись був пес звався Дунай Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Без тварин наше життя неповноцінне. Ми думаємо, що ми вчимо тих же собак, але й вони , в свою чергу роблять з нас людей. Любов Вакуленко, 23.11.2012 - 18:33
Надзвичайно чутливо про братів наших менших Інколи здається, що вони набагато розумніші за нас... Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вони справді розумні, мила Октябрино. От, лишень не говорять... Ліоліна, 31.10.2012 - 16:21
Співчуваю Вам . У мене теж були такі члени сім"ї. Тепер не можу завести собаку, бо як тоді втрачати? Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я через чотири роки після смерті того пса взяв з вулиці дво- чи трирічну суку (німецька вівчарка) Вона прожила з нами десять років, а два дні тому її не стало. І наче серце вирвали...Чого ж ми так прив"язуємось до собак? Чи не тому, що вони бувають найвірнішими друзями і люблять нас не за наші успіхи, багатство чи красу, а такими, які ми є?
Крилата (Любов Пікас), 31.10.2012 - 14:35
Життя коротке. І не тільки у собаки. У людини теж. І чим ближче до фінішу, тим більше задумуєшся над цим! Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді. На жаль, життя й справді кінечне, хоча ми й намагаємось цього не помічати... Мазур Наталя, 27.10.2012 - 21:33
Тварини стають часткою нашого життя, стають членами нашої сім"ї. Я знаю, як боляче їх втрачати. Хороший вірш-спомин! Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, мила пані Наталіє! Віктор Ох, 18.10.2012 - 21:42
Історія життя помістилася в Вашій ємкій філософській мініатюрі. (Мабуть в мене теж життя майже собаче, бо хочеться сказати словами Ральфа "Яке ж воно коротке, це життя...") Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То був дивовижний пес... В лихі дев"яності я був спокійний за дітей, бо він був з ними. Він був, власне, членом сім"ї і нікого не дивувало, коли темними вечорами -електрики нема, лише свічка на столі блимає- діти облягали мене на моєму дивані, вимагаючи казки, він теж лягав поряд і уважно слухав. А коли казка була смішною, здається й сміявся... |
|
|
|||||||||||||||||||||||||||