Яка важка дорога вгору:
Від Сталіна й голодомору,
До перестройки і незалежності –
Такі разючі дві протилежності.
Навкруг гранітні міцні пороги,
Нас випробовує ота дорога;
Немов – би Дніпро то, а, може, Рось
Бере на витримку когось.
Тепер ми йдЕмо, та йдЕмо вгору;
І в ранішню, і в вечірню пору…
Так бачити хочеться синє небо -
Назад оглядатись постійно не треба.
Тупцюємо ми , та тупцюєм на місці;
Побачити вдень нам хочеться місяць;
Та, місяць той - недосяжно далеко,
Ми котимося донизу легко…
Цілі століття: до низу, й до низу…
Гріхи свої тягнем, мов, купи хмизу;
До низу легко іти, навіть, з грузом;
До низу котимося ми юзом, юзом…
І знову, вгору іти хочеться –
Та, дехто на місці все топчеться,
й топчеться…
А, дехто, геть іти не бажає,
І на ту гору вже не зважає.
Там сонце, там хмари, там вітер,
там місяць;
Там сяє вогненне марево ВІЧНОСТІ,
Яке нас лякає, яке нас тривожить,
Але, вже іти туди дехто не може…
Стриножені ноги, і зв’язані руки;
Душа вже віддана на поруки.
Для чого втрачатись,
для чого трудитись;
Для чого тепер починати молитись?
А, може, вже пізно? А, може, ще рано?
Як же на шлях я той праведний
стану?..
Можна лиш довго й безпечно гадати,
Та так довіку на нього не стати…
Отак міркувала під стукіт коліс;
Поїзд, гойдаючись, вдалечінь ніс…
Дощ за вікном, гроза, ніч;
Але, не в тому,
не в тому річ…
(травень, поїзд Чернівці – київ 2009 рік).
ID:
367987
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 01.10.2012 19:37:07
© дата внесення змiн: 01.10.2012 19:37:07
автор: Людмила Богуславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
