А зараз я іду до тебе.
Додому радісно так йти!
Мої страхи пірнули в небо.
І вже не зможу їх знайти.
(А хто сказав, що схочу?)
Мої думки, мов ниток розсип,
Розквітнуть на життя канві.
Отриманий раніше досвід
Від вузликів її звільнить.
(Від помилок хто зборонить?)
Змалюю щастя!
Пензлем, ниткою та словом!
Натхнення радість -
Дарунок твій мені чудовий!
(«Коханий!» - шепочу я знов і знову...)
