Кожен геній самотній
За кожним спалахом – пітьма
Моя екзистенція – крик у простір
Характер – як постріл
(зважитися важко)
Інші не відчують до кінця
Павутиння твого «Я»
(не так страшно)
…
Сховай це відчуття. Тримайся життя.
Соціум – рамка, яка нас корегує
У геніїв дивна форма. Вона їх руйнує.
Розуміння нема. Інтелект на сміття.
Їх не спіймає час
Це не лікується
А йдуть з життя – ними милуються
