|
Лотоси пнуться із бруду.
З мулу, з болота, з багна.
Через матерію грубу,
через невігластва груду,
попри зневір'я товстенну полуду,
раптом проб'ється вона –
свіжа, незаймана, ніжна,
із ароматом тонким,
вся білолотосносніжна,
розпрочудесна, мов Крішна,
досі незаймана, досі негрішна,
ще не пом'ята ніким.
Там, де краса уся тоне
поміж гадюччя і жаб,
квітка, мов біла ворона,
вигулькнула із бутона,
ніби магічне вікно Овертона,*
в просторі цьому – чужа.
З неї сміялись, боялись.
З нею боролись, кляли.
З нею комахи змагались,
тисли підступно на жалість,
слали погрози вожді і держави,
щоби знешкодить колись.
Щоби не бачить ніколи,
як її рід воскреса,
й темрява, аж до околиць
сліпне в її ореолах.
Очі потворам й невігласам коле
щира й правдива краса...
© Сашко Обрій.
* "Вікно Овертона" – це технологія, за допомогою якої можна втілити у життя будь-які ідеї.
11.08.2024
ID:
1057576
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.02.2026 15:40:29
© дата внесення змiн: 18.02.2026 15:40:29
автор: Сашко Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
