ІX.
Була за все їй щира дяка,
Путі, що майже довела,
Гладка і недоладна, всяка,
Мене до рідного села.
А я - така дорожня мавка:
У кОсах вітер, в мештах пил,
Присісти - й те не завжди м'яко,
Й не сухо, дощ коли скропив.
Але для здійснення бажань
Ні сили ні часу не жаль,
Ні древка - стало як ломака.
Опертям бути - важко теж.
О мить, коли дісталась меж!
Аж раптом - ні шляху, ні знаків.
Х.
Аж раптом - ні шляху, ні знаків.
Направо мла, наліво мла.
Помилитися? Посипать маком?
Тікать на древку помела?
Незібрані опали злаки,
СопУх на полі, дим гірчить.
Мені від того переляку
Не врятуватися нічим.
Колись, бувало, руки мами
У миті страху обіймали.
Обійме хто сьогодні тут?
І де мій шлях, яким нестримно
Неслися ноги пілігрима?
Утоплена розмітка в бруд...
