Втопив голову в колодязі люті,
Кулаки в стінку забив.
Чи можна колись забути
Рот, що скрипів кашею із зубів?
Треба щось робити...
Плач чує невтішна мати,
З безодні у гарячковому сні.
Очі дітей хоче згадати.
Долі розчавлені.
Щось зроби!
Батько з колін не може встати,
Могилку безсило гладить.
Запізно вже вбивцю благати,
Потиснути руку, що кров’ю смердить?
Цього не робіть!
Війна продовжує наш час ґвалтувати,
Тишу до бомбосховищ водить.
Не в змозі вона плід свій зачати!
Хто цю гірку красу народить?
