Звикається і до лихої долі...
Гірка чи люта - рідна, бо своя.
Невесело співає у неволі
канарочка, хоч клітка й золота.
Минають дні потоком недаремним,
снується павутиння майбуття...
Роки тривожні, нелегкі, буремні
не викинуть ніколи із життя.
Навіє снігу повнії долоні,
у сіру кригу душу закує...
- Зітлівши, лиха доле, на осонні
не охолодиш серденько моє!
