Прилетіла зозуленька, стала кукувати,
Вже дорослі її діти, стала їх шукати.
Віддала, кому - не знає, проклята година.
Їм хотіла розказати, що вона так винна.
Заглядала у гніздечка, як тепер їх взнати?
Закололо у сердечку, простіть свою матір.
Кукувати нема сили, гірко тепер плаче.
Не просила, а благала, в старості й незряча.
Закравсь холод їй у душу, як тепер їй жити?
Винувата, точно знає, не вчила любити...
Десь зима вже наступає, одинока в старість,
І кому тепер відкритись, повідать про слабість...
́
