Я колись-таки небудь помру,
Як до мене померли мільярди
І нічого туди не візьму,
Навіть кохані Карпати.
Рідні ж не плачте мої,
Ваші сльози це, наче грати,
Мене кличуть сяйвом зірки
Десь до рідної хати.
І коли я до неї дійду,
Як дитину, зустріне матуся,
Я її на віки обійму,
Ну, а нас обійме бабуся.
І гукнуть із порога діди:
«Та ідіть, обійматесь до хати».
Я бажаю усім на землі
У житті своїх рідних кохати.
Олександр Кармишев
17.12.2021
