Тихо вітер шепоче на вухо:
Не забула його? - він питає.
Ти скажи, хай не падає духом.
Щоб узнати - мені докучає.
Все затихло навколо, ні звуку,
День зимовий повільно згорає.
Десь сховалась у серці розлука,
Вітер відповідь довго чекає.
Похитнулася гілка бузкова,
Нагадала утрачений рай.
Знову тиша якась загадкова,
І почула: усе ти згадай.
І спливала минула весна,
Кожна квітка про це промовляла.
Але ж зараз цвіте вже зима.
Нащо снігом усе закидала?.
А вітер шепоче на вухо,
Що кохає і далі тебе.
Ти повинна не падати духом,
Бо палку він любов несе!
Гарно та зворушливо, дорога Надюшко! Вірте в щастя, воно є! Добра Вам море та сонячного настрою!