"Весна прийшла,"- шепоче вітер,-
Стрункій берізці край ставка.
І ти - найкраща в цьому світі,
Моя ти доля нелегка.
Та як до тебе дотягнутись?
Так хочу крильми обійнять,
До тебе, ніжна, пригорнутись...
Не міг ні з ким її зрівнять.
Не чула слів берізка ніжних,
Не до душі були слова.
Вона чекала зовсім інших,
І тільки ними і жила.
Це лиш для неї світить Місяць,
Проміння ніжне посила.
Нехай воно і слів не містить,
Душа все рівно ожива.
Така історія кохання:
Що недоступне - дороге,
Воно приречене - зітхання,
Та не бажає все ж друге...