Заметіль жбурляє снігом у вікно.
Ласиці виблискують узором.
Розстеляє січень полотно,
А мороз підтримує дозором
Таємницю казки цих зимових днів.
Під снігами журиться калина...
Червоніють груди снігурів.
В кучугурах губляться стежини.
Дивосвіт магічно душу обійма.
Чинно розкидає сніжні руни.
До сердець торкнулася зима.
Чому печаль? Чому безмірно сумно?
Остудила пам'ять тиша льодяна.
Холодом метіль війнула біла.
Не моя і не твоя вина,
Що зима колись нас розлучила..
