У страхів своїх в полоні йти,
Як по льоду, по життю, повільно...
Жалюгідне давнє задовільно
Зруйнувати не дає мости...
Голову підняти не дає,
В дзеркалі озер себе любити...
Щось безглузде весело робити
І радіти, що воно твоє...
Відчуття провини, що жива,
Хоч те задовільно натягнули...
Пережите й приспане минуле
В майбутті виходить на жнива...
Таврували розчерком пера...
І душа маленька зрозуміла,
На третину залишились крила,
То й на трійку від життя добра...
Звичайно, все в цьому світі відносно. Але внутрішній світ іншої людини вразливий, і ніколи не знаєш, наскільки він такий... Тому оцінювати треба дуже обережно Я так думаю...
Дякую Звичайно, в усіх моїх віршах мої власні переживання, і цей теж частково їх включає. Але він про дівчинку, колишню однокласницю і приятельку моєї дочки, яку з превеликим задоволенням цькували діти, їхні батьки, вчителі...Вона була точно як у Бабеля:" Я был лживый мальчик. Это происходило от чтения. Воображение мое всегда было воспламенено..."Тільки дівчинка