Я з роду й дотепер завжди був сам собою,
За брата тато був, мама була – сестрою.
Один, неначе перст, хоча була опора,
Тепер вже сирота – щасливим був учора.
Дитинство золоте, неначе зірка ясна,
Нелегке й непросте, проте було прекрасне.
Босоніж по росі гнав корівчину з лісу,
Через густий туман, який робив завісу.
Ходив по колоски, ніс сіно на горище,
Ліщинові тички приносив як найвищі.
Розбіглися роки, срібло покрило скроні,
І всі мої літа, неначе на долоні.
Таке моє життя, слабіють сильні крила,
У серці бережу твій образ завжди - мила.
З дитинства й дотепер живу я сам собою,
Хоч мрію все життя прокинутись з тобою
так з ким із ЛГ? Третього не-ма-є! 
