В мені світ темної, холодної вуалі,
Весь бруд зимових вулиць… та нудьга,
Каміння їх неоном затягнулись,
І що ж там далі?
Як жодна з них мені не дорога.
Розбиті мрякою, дощем міські дороги…
Бруківка плавить образи з дощу,
Твоя ж вуаль, його туман вологий,
Розмитий дім у зав’язях плюща.
