З-за горизонту випливає вечір
Й півсутінки зганяє зі шпаринок.
Цвіркун сердитий — сурм не чути ночі--
Заграв своє на срібних павутинах.
Алеями ідуть і йдуть поволі
Гурти дітей й поважні перехожі,
А ранній вечір, зовсім розімлілий,
Печаль нагонить в ці години гожі.
І я знесилено блукаю парком,
Шукаю марно втомі сво́їй спокій,
Та раптом якось зовсім ненароком
Перехрестився погляд мій із тво́їм.
Переді мною знову ж тії очі,
Хоч посмутила їх роками осінь.
Ту ж саму явно рідну постать бачу,
Яка мені ввижається ще досі.
І усміх, янгельський, ласкавий,
Негодами не стертий й іншим кимось.
Тремтливе серце, втішене, голосить:
--Не розлучаймось більш!
Не розлучаймось!
Зайшла відповідь прочитати і раптом побачила, що випадково не обрала, аж серце тьохнуло. Виправила помилку. Оце інколи насолоджуєшся написаним і забуваєш додати в обране.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
справжні почуття незабутні! 
Прекрасно сказано!Яка життева,чуттева ліра! 
