Коли приїду я в Хмелів ... То був козацький рід у них,
із Києва чи із мандр`ів: здавен на землях хмелівських:
мужні портрети бачу, Прапрадід був як сотник,
дивлюсь на них і плачу, а прадід був полковник,
у думках собі значу ?... а дід також був сотник.
В Уляни й Петра Бугримів
було вже трієчко синів:
Альоша – це найстарший,
А Саша – середульший,
Володя був найменший.
На світлині зліва направо: Олександр, Олексій, Володимир БУГРИМИ, рідні брати ... с. Хмелів Роменського району на Сумщині
Удень дідусь щось майстрував,
батько у клуні щось кував.
Хлопці траву косили,
охапцями носили,
що було у них сили.
А Матінка – як управдім,
тримала лад і спокій в нім:
їсти завжди варила,
усе на світі мила,
воду сама носила.
У той страшний Голодомор ледве не взяв усіх їх мор. Та їли – конюшину,
акацію й малину,
щоби не сталось згину.
Так їхній рід весь виживав,
трохи пшениці приховав.
Вночі – тісто місили,
сире його і їли,
що животи боліли.
«Війна страшна!» – тут пронеслось.
Літнім – пізнати довелось.
Почули батько й мати,
на хлопців – поглядати,
біди – не минувати.
Не журися батько й мати,
чому буть – не минувати?:
так у селі казали,
про що тут усі знали
і завше пам’ятали.
Уже студентом старший був,
увесь потік його загув
без всяких тут паперів,
на курси офіцерів
у батальйон саперів.
Сміле сказало: «Ти – здоров!»
У льотчики Сашко пройшов.
Трохи у школі вчився,
у небі вже хрестився,
живим він залишився.
Трикутник у село прийшов,
що капітан Бугрим «Ушёл...» –
на річці, на понтоні,
в піхотнім батальйоні,
в десантнім у загоні.
Він командира замінив,
атаки ворога – відбив.
У 20-ть – уже сивий,
бійців усіх окр`илив
та снайпер в нього вцілив.
Володю вересень призвав,
Дніпро у жовтні – форсував.
Отримав там – раніння
і Дивом... воскресіння
та «Славу» – за служіння.
Він у госпіталь потрапив,
у якому ногу втратив.
Залишився – каліка
у молодії л`іта.
Так – й прострибав довіку.
У хаті на стіні – портрет,
а я дивлюся крізь багет:
оцей настарший – дядько;
і середульший – дядько,
найменший-то – мій батько.
Я згадую їхні лиця,
стає сумно у світлиці.
Одного – пригадую,
Батька, звісно, знаю я,
старшого не бачив я.
З них кожен мужньо воював,
бо свою землю захищав!
Життя – не шкодували,
завжди перемагали
народ свій рятували !!!...
Писано 29-30.11; 07.12; 31.12. 2016 р. на Переможні травневі дні 2017 року... Ілюстровано та редаговано 21; 25 березня, 07 травня 2017 року. Троєщина. Заклимок.
Світлина (и) із родинного архіву Бугрима В.П. Київ-Хмелів-Київ
ID:
732209
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 07.05.2017 02:53:56
© дата внесення змiн: 11.05.2017 09:34:24
автор: Зореслав Благомирів
Вкажіть причину вашої скарги
|
