Засірілося небо. Зхворілося небо.
І нічого не сталося. Впала лиш зірка.
Хтось її почепив... Аби як...Хоч як небудь.
Бачив Боженько лиш, що там лишилась дірка.
І нічого не сталося. Падали сотні.
Пролетіли ще мить - і назавжди згоріли.
Але впала ота. Ось тепер... Ось... Сьогодні...
Впала і не погасла. І ми руки зігріли.
Завтра вже не згадають. Залатають дірку
Янголяточка в рай, щоби не підглядати.
Вила ніби той пес від вітрів стара хвіртка,
Бо не будемо вдвох ми її відчиняти.
І горіла вона на землі, і не гасла!
Так не можна! І втрутився дощ потихеньку.
А вона, як малюньке ягняточко в яслах
Слізки свої ховає в дощаток кишеньку.
