- Ти що таке?
- Не бач, чи що? Ворона Біла!
- Ти? Біла?! Не повірю я у це!
У тебе ж он є чорне й синє пір’я!
- А то життя шмагало і калічило мене…
Синеньке пір’я, то від болю,
Від ран і травм, що завдали…
З печалю й горем стало пір’я чорним
Усе це муки тяжкії мої…
- То що ж тебе гнітить, Вороно Біла?
- Мене запроданство та дурість убива!!!
Усе в душі кричить й лютує
І серце як об скелю розбива,
Коли брехню та вигоду шанують,
Ті, що лише навчились грати у слова!!!
Мене обурює як гріють руки
На вогнищі вже втрачених людських життів
Ті, що із посмішкою люто й дико мучать,
І мають простий люд за власність - за рабів!
- І що ж ти робиш, Білая Вороно?
- Я бій з несправедливістю веду!
Лише за правду щиру буду битись,
А прийде час, то з іменем її й впаду!
І хоч один у полі, то не воїн,
А лиш убогий мандрівник,
Я маю силу, маю вірну зброю,
І хочу назбирать іще як я таких!
І от коли нас стане, ну хоча б з десяток,
Тоді не страшно й голову зложить!
За правду, чесність й волю буду я стояти,
Інакше я не можу в цьому світі жить!
- Вороно Біла, не здавайся!
Тримайся, прошу! Знаю, не стачає часом сил…
За кришталеву твою совість слід усім триматись,
Не опускай лише, благаю, своїх крил!!
18.06.2015
Присвячую Б.М.Я.
З глибокою повагою та вдячністю за боротьбу!
Тримайтесь!
ID:
589616
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 24.06.2015 22:20:31
© дата внесення змiн: 24.06.2015 22:20:31
автор: Північна
Вкажіть причину вашої скарги
|
