Вітер стих, самотність всілася навпроти…
Я бесідував із нею з міцним чаєм,
спогади збирав в картонові коробки
не помічаючи, як серце моє крає…
Ніч мовчала, заглядаючи тривожно
в вікна, що тремтіли мов би від безсилля…
Я лиш в голові прокручував: як можна,
невже нічого не лишилось…? Відболіло…!
Стіни слухали емоцій гострі звуки,
вони запам’ятали все до тиші…
Взяла самотність мене тихо на поруки…
Вітер стих, скінчився чай, лишились вірші…