Цього часу ми будемо довго чекати,
Від розлук до розлук, і в нагороду за те.
За селом біля крайньої хати.
Білим цвітом весни, яблуневий сад розцвіте.
Ми підемо, позаздрить нам кожний стрічний,
Ми підемо туди і уже не вернемось назад.
Вір, що кохання цвісти буде вічно,
Що ніколи у сад не прийде листопад.
Жити будемо двоє під парасолькою саду,
Будемо пити нектар і французьке вино «Бордо».
Так ніхто не любив до кінця, до упаду,
І над нами лелека своє побудує гніздо.
Там у саду, серед квітучого раю,
У вечірню пору, яблуневим неоном світитиме цвіт.
А цибатий лелека на скрипці для нас заграє,
І здивуємось ми, і здивується світ.
Все минає, вечір цей так же минеться,
Останеться лиш музикальний лелечий дебют.
Грай цибатий, грай що тобі заманеться,
Розвесели наш садовий приют.
Цього часу ми будемо довго чекати,
Від розлук до розлук, і в нагороду за те,
За селом, біля крайньої хати,
Білим цвітом весни, яблуневий сад розцвіте.
