Кусають нігті чорні фарби,
Повзуть по вертикалі плечі.
Заходьте всі хто бачить двері.
Сьогодні тут роздягнута вечеря.
Тут відокремлені звичайні й мертві.
Одним вином захоплені водойми.
Британським дивом змочена реальність.
Під королівським шармом знайдена банальність.
Навпроти звінчана примара.
Ковтає пальці і посилає знаки.
Що вже давно не обіймала трони.
Й не плакала чужому горю.
Давно, ще трішки і ніколи.
А трохи далі бавилися сестри-кровопивці,
Одна чекала, інша полювала.
Так вже сім куль і тільки одні рани.
Так рано, ніжно, тобто це вже пізно,
Нитками рятувати шкіру.
Замало крові тобто це вже пізно.
http://vk.com/avtor76311907 тут теж мої вірші)
