Я запалю тихенько пам'яті свічу,
Як перед Господом навколішки тут стану.
Сердечний біль і жаль у грудях замовчу
Із небуття твоїм іменням я повстану!
Хай сколихнеться свіччин вогник у душі,
Недоторканного в уяві лиш торкнуся,
І образ твій змалюю, виведу в віршІ,
І в своїм горі самотою захлинуся.
Та я подужаю і біль свій і печаль –
Віддаленієш від думок моїх з роками,
Лишивши краплю того смутку у очах,
Що не змивається ніякими сльозами.
Я вийму з пам’яті прості твої слова,
Які, в мені проснувшись, стали заповітом:
Йдемо у вічність, проростає сон-трава,
Та все ж прекрасний світ і в ньому варто жити.
. Дуже чуттєва робота 
