Закладка в блокноті,
Тихенько сумує.
Олівець по папері,
Чомусь не малює.
Пилю покрився блокнот,
Засумували сторінки.
Нема любовних нот,
Опали почутів листки.
Про неї тільки думав,
Сумний сидів поет.
Ледь сльози стримав,
Не йшов у голову й куплет.
У душі самі руїни,
А війни то не було.
Вдома пусті стіни,
Пустотою замело.
Вона тобі не пара,
Все твердив собі.
Але куди б не втикала,
Знаходив її.
Без неї життя не уявляв,
Без погляду її очей.
Без ніжного запаху,
Лагідних речей.
Не міг існувати,
Без ніжного голосу її.
Якому по-секрету,
Заздрили соловї.
Тобі були приємні,
Дивакуваті забаганки.
"Ну нащо серед літа,
Оті санки"
За посмішку її,
Відав би усе царство.
Бо як не дивно,
Вона твоє багаство.
Найцінніший скарб життя,
Вічна таємниця.
Вона твоя надія,
Що у душі іскриться.
Вона це все для тебе.
Вона у запаху вітрів,
Вона у дотику пелюстки,
Вона у хвилях морів.
Вона твоє перше кохання,
Промінчик Сонця у день війни.
Вона найпалкіше бажання.
Єдина квітка серед лютої зими.
