Алея дивом в свічечках горіла,
світилась в зорях піднебесна гладь.
У буйнім квіті, наче розімліло...
Лежала ніжним смутком благодать.
Молитва щиро з паперті лунала,
а на дворі співали солов'ї.
В озонні краплі до небес шептали,
єлеєм в серце падали в раю.
Христос воскрес, воістину зродився,
своєю смертю нашу подолав.
В спокусах тіла духом не зломився,
За віру в Бога - Батька постраждав.
А солов'ї у гАю не вгавали,
в вербових вітах Ангел колихав.
Пелюстки квіту білого кружляли,
їх вітер ніжно в губи цілував.
...На небесах неначе опинився.
Таке щось ніжне снило в торжестві.
Надворі час раптово зупинився.
Христосались, знайомі і чужі.
«Христос воскрес!» – десь пролунало,
І на душі святково стало.
Ось кошики із рушниками
Несуть до церкви із пасками.
Святково свічки засвітились,
І всі частунки освятились.
«Христос воскрес» – лунають дзвони.
Хай зникнуть всякі перепони!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так гарно Ви її зафіксували, наче вмілий фотограф. 
Прекрасний вірш! 
«Христос воскрес!» – десь пролунало,
Воістину воскрес 
