Свище час арканом понад нами
і когось охоплює кільцем.
Ходять люди блудними стежками
Десь поміж початком і кінцем.
Розминувшись з щирістю й любов'ю,
Загубивши Предковічну Віть,
Гаснуть у душевнім нездоров'ї
На залізних протягах століть.
Та у цій невпевненій отарі
Мовчки, під опікою Творця,
Дві душі усе ітимуть в парі.
Не спочатку, але - до кінця.
