Ти не кохав мене.Ніколи.Я добре це знала.Але лише ти знав,що найбільше я любила тюльпани,щоб їх було багато.І лише ти знав,як вони повинні бути загорнуті.Нічого зайвого.Лише ти знав,що я обожнюю Шопена і Бетховена.Коли дивлюся на Ангелів Гапчинської-то посміхаюсь.Але ти ніколи не кохав мене.Ти телефонував уже десять років,щоб розказати про свою нову книжку,про те,що не зустрів мудрішу за мене.Та ти хоч розумів,що ми ніколи не розмовляли про мудрість,ми взагалі не обговорювали нічого.Просто виходило так,що я завжди могла тобі відповісти.Ти прослухав,коли я сказала,що в мене закохався один чоловік.По справжньому.Ти можливо й чув,але яка різниця-кохає мене хтось чи ні?Ти не кохав мене.
-Ти вдома?-чоловік завжди питав,коли повертався з роботи.Перед моїми очима-розкішні троянди.Без зайвого паперу,так як мені подобалось.Мені стало так соромно,соромно.Я ніколи не зраджувала чоловікові.Але хіба мої розмови,які тривають більше години-не зрада?Але ж нема кохання.Я завжди тішила себе цією думкою.Я нічого поганого не вчинила.Чому тоді так билося серце,коли ти телефонував?
-Це тобі.Тому що в мене ти є.
Чоловік завжди повторював ці слова,коли приносив троянди.Чому про мене зовсім нічого не знає той,що кохає мене по справжньому?Невже мені не хотілося ніколи йому розповідати?Це моя помилка?Але троянди такі чудові.
-Дякую,-я пригадала,що якби він зайшов зовсім тихенько,то почув би мою розмову.Хоча це й на розмову не схоже.Ми сміялися,розмовляючи майже ні про що.Ні про що розмовляти десять років.Та ні-інколи вносились доповнення-"Я не кохаю тебе".А я просила вибачення,що в душі до нього залишилась ніжність і тепло.
Я стояла і стискала троянди так,що кров з моїх долонь почала краплями торкатись підлоги.Я не відчувала зовсім болю.
-Що з тобою?Тобі погано?
Мені хотілось сказати,що нічого не сталося.Якщо мене не кохають зовсім і ніхто не торкається мого тіла-це зрада?Можливо-собі.Чоловік приготував мені каву.
-Ти відпочинь.Все мине,-він накрив мене ковдрою і пішов на кухню.Пройшло вже стільки років,а він кохав мене ще більше.Я теж його кохала.Він прокидався вночі і навіть тоді мене цілував.
-В тебе кров на долонях.Я куплю тобі завтра тюльпани.Вони без шипів,-почувши це,я почала плакати.Мені стало соромно.Вночі рука розпухла і піднялась температура.
-Але тюльпани не продають.Скоро зима.
-Я принесу тобі зелений чай з лимоном.Добре?-не питаючи-вийшов,приніс і почав з ложечки поїти мене чаєм.Я щаслива,правда-я щаслива.
Ранком ти позвонив:
-Ти можеш приїхати?Я хочу тебе побачити.
-Навіщо нам зустрічі?Хіба мало розмовляємо?-ми не бачились дуже давно.
-Але я хочу тебе бачити.Це справді важливо.
-За стільки років так важливо.Але що я скажу чоловікові?
-Не вийде.Ти хочеш,щоб я тебе ревнував?Ти завжди вигадуєш якогось чоловіка,-по його голосу я зрозуміла,що він хоче сказати мені щось важливе.
-Невже я не могла вийти заміж?Я ж тобі говорила.
-Ти могла вигадати що завгодно.Я не ревнуватиму тебе.Я чекаю.
Він чекав мене з трояндами.Вперше в житті він приніс мені троянди.Досі тільки тюльпани.Невже він забуВ?Мені стало боляче на душі.Я не розуміла від чого.Я обманюю чоловіка?Ні,це не зрада.Наші рідкі зустрічі закінчувались дуже швидко.В нього ніколи не було часу.
Ми сиділи і вперше зовсім не розмовляли.
-Що в тебе з рукою?Я хотів,щоб ти мене погодувала цукерками.
Ми завжди сиділи в кафе шоколаду.Всі цукерки були ручної роботи.
-Добре,-я взяла цукерку в руку і почала на нього дивитись.Я кохала досі?Я дивилася і тримала цукерку.Вона розтопилася в моїй руці.Цілком.
-Це моя цукерка?Я можу її зісти?-він чекав моєї відповіді.
-Як?
-Ось так,-він взяв мою руку і підніс до свого рота.Потім почав обціловувати кожен мій палець.
-Ти подивися на себе в дзеркало.В тебе на обличчі шоколад,-я почала сміятися.
-А що в тебе з рукою?Якісь подряпини і вона розпухла.А якщо на неї не налізе ось ця каблучка?-він витяг маленьку рожеву шкатулку.В ній каблучка.
-Я не кохав тебе.Я не кохаю.Напевно.Але якщо можна людину не забувати протягом десятьох років і розмовляти з нею годинами?Я не зустрів кращу за тебе.Ти можеш кормити мене з ложечки.Ні,це якось не так.Тому я приніс сьогодні троянди.Ти вийдеш за мене?Я...Я кохаю тебе...Тільки тебе...
...Чоловік сидів біля мене в лікарні довго.Я майже не розмовляла.
-Невже це від троянд,які я подарував тобі?Ти занесла якусь інфекцію.Я обіцяю,що даруватиму тобі тільки лілеї.Тільки не хворій.Будь ласка.Я вчора відкрив двері,а тебе немає.Я не міг спати до ранку.Ледве витримав до ранку.Я б не зміг без тебе і дня,-він тримав мою руку в своїй і говорив.А на вулиці вже перші сніжинки торкались землі.Боже,скоро Новий рік.А я не вибрала дарунку.
-Я не купила тобі подарунок на Новий?Я невдячна дружина!Боже.Я невдячна дружина!
-Заспокойся.Ти найрідніша,-він поцілував мене.
А на вулиці перші сніжинки.А між нами-одне недокохання.Вітер стукав в вікна і в мою душу.Я відкрила йому.
Та все сподобалось, я не критик щоб докопуватись Сумна історія, але про любов.
Я постараюся все-все прочитати з часом
Дякую, за побажання Приємно...
І Вам того ж.
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дуже рада,що зайшли до мене в гості.Якби я знала,що Вам найбільше сподобалось в цьому,то можливо попросила би Вас ще щось прочитати(Коли буде бажання і час).Ніченьки Вам з Янголами...
Сумна історія, але про любов.
Я так рада, що прочитала це... Буду навідуватись 
