Як Хома кликав перших півнíв,
Щоб забрали у панночки силу, –
Так і я, безпорадний, волів
Голосу твойого, мила.
Це – повір! – не дивацтва якісь
Хворобливого прояву волі:
У тобі неподатлива вісь
Оберту моєї долі.
Не притлумлюй же пристрастей бунт,
Сліпо вірячи снам недолугим.
Краще бійся манливих облуд,
Сповнених щемкої туги.
