Ти поруч…
З-під ніг зникає земля…
Всередині відбувається щось нове..Розжарений згусток енергії, зігріває, та лихоманить. ЩЕ не достатньо гарячий, щоб переродитись у щось глобальніше, але настільки великий, що заважає вільно дихати.
Постійно знаходжусь під дією таємничого, всеохоплюючого тяжіння. Вперто і невгамовно опираюсь. Здається, що цього таки не достатньо, щоб розпочались термоядерні реакції. Цей тиск всередині, я відчуваю як він заповнює всю мене, я в здогадках, як його врівноважити. Вічний двигун моєї юної планети працює понаднормово. Він видає за один раз тепло та світло тисячі сонць… Дрібнички, спогади, теплі усмішки, дотики – служать джерелом додаткової енергії. Я віддаляюсь, а полумя не гасне, на перекір всім законам фізики…
Хочеться віддатись потокові пристрасті, та поглянути куди він мене принесе, але тим часом стискаються мязи, свідомість переповнена багаторічним мотлохом. Мабуть, так було завжди, прибирання це не найсильніша моя сторона. Не зважаючи на модерністичні погляди, інколи рука, просто, не піднімається викинути дорогу серцю дрібничку, щось з чим пов’язані феєрверки емоцій, що живуть різнобарвними картинками в якомусь темному закутку душі….
