Чорт! Знов порізалась до леза,
Ошпарилась до звичного діеза,
Мінливим дратувалась монологом,
Укотре розмовляючи із Богом.
Тобі не стала рано так дзвонити
пИтати, чи сніданок залишити.
Вертіла недоладні аксіоми,
Спросоння, запитавши в себе: «Хто ми?»
Експертом в цьому ділі важко бути,
Тобі ж так легко знову все забути.
Асфальтом дощ нещадно розбивався…
Колись мені в коханні ти зізнався,
Шукаючи в очах моїх те саме,
Відчув, що вже щось інше поміж нами.
тИнялася по вулицях зустрічних,
Даруючи всім викрики окличні,
Казала: «Він кохає!.. Боже милий…»
Однаково я буду знов щаслива.
Загасли всі надії, що плекала,
Азотом їх палити я почала.
Безсилля в моїх венах і аортах,
Улежаний постійністю наркотик.
Вертіла непосильні теореми,
А вдома розквітали хризантеми…
Єретиком байдужим остовпіла,
Шаліючи від дотиків до тіла.
З фізикою в мене недуже, але ніби горить
