селі на Косівщині Леся народилась.
В сім’ї священника росла вона, а втім
Батько помер, як Лесі сім лише сповнилось.
Дідусь по матері забрав її в свій дім –
Отець Микола – парох із села Брустури.
Чоловіки всіх його донь були отці.
У їхніх сім’ях дух освіти жив, культури –
Дівча вбирало його світлі промінці.
Школу скінчила Леся, в Коломиї вчилась –
У семінарії учительській. Була
В той час у Пласті. Працювати не лишилась
У місті. Місця в школі влада не дала –
Ота, що польська. Бо з родини патріотів
Леся була, в якій любили Бога, рід
І землі, що дні гріли більше, аніж злоті.
Та на Волині її труд пішов у літ.
Там Леся заміж вийшла за бійця Данила.
У складі УНР цей хлопець воював.
Його батьків влада РС приговорила
До смерті. Він – в польські краї емігрував.
Сестра його в Збручі лишилася й померла
В час, коли голод там скрізь різав гопака.
В 39-ім на Волинь уже приперла
Влада РС. Забрала Лесин дім. Така!
Денис утік завчасно, та в полон потрапив
До німців. У концтабір свій його взяли.
Леся у школі працювала. Але лапи
На її крок поклали владарі з орди.
Про це дізналася вона, втекла в Брустури.
Мати директоркою в школі там була.
В ОУН вступила жінка, бо совітів мури
Світло з’їдали її. Псевдо узяла –
«Орися». Згодом тут із матір’ю вітали
Данила радо. До ОУН також примкнув.
У сорок шостому його арештували
Щурі Радвлади – дух в Мордовії зігнув.
В час окупації німецької «Орися»
Завдання Проводу ОУН й УПА іще
Гідно виконувала – і як помічниця,
І як розвідниця – скрізь вилася плющем.
Знала шість мов. Була кур’єркою без зброї.
Зброя її – хитрі слова, вміла тропа.
Її красою і трудом всуміш із грою
Були захоплені усі в ОУН, УПА.
Ще мала дар такий - складала анекдоти
Про окупантів, написала ряд статей,
Новел цікавих. І таку вела роботу:
Листівки славні готувала для людей.
Із Твердохлібом – легендарним командиром,
Як зв’язкова попрацювала, син вів друк.
З ним винаймала у ліску вона квартиру,
Як мав п’ятнадцять років. Псевдо його – «Жук».
Літературу і вказівки, і новини
Несла Паєвська, щоб з’єднати два крила:
Провід Гуцульщини Окружний й Буковини.
Спецзв’язковою рангу вищого була.
Та провокатор кадебістам здав «Орисю».
Її у бункері зі сином узяли.
На зв’язкову московські пси кинулись риссю.
«Розстріл» - такий вирок в суді жінці дали.
Неповнолітнім син ще був, тому лишився
Живим. Узяв 25 років таборів.
З любов’ю він в суді на матінку дивився.
Біль його їв, та сум не випустив з-під брів.
Жінка не видала нікого. Говорила
Про цілі й методи ОУН лише вона.
60 оунців тоді приговорила
Влада РС до смерті. Ось – волі ціна.
В’язні три місяці на страту свою ждали.
Сімом змінили присуд – на роки тюрми,
Та не Паєвській, її радо розстріляли.
Сталін помер, та не помер наказ Москви.
«Ми всі загинемо, свідомо таку долю
Обрали – станем колись прикладом борцям,
Які прийдуть за нами й Україні волю
Здобудуть», - так вкінці писала жінка ця.
Де її тіло, невідомо і сьогодні.
Правда про це давно уже пішла у тлін.
Та буде Леся жити в пам’яті народній
Їй та усім борцям за волю наш уклін!
