Метушилися, товклися думи в тиші ночі,
Мов неслухняні діти повідкривали очі.
Гомоніли, штормили, мов хвилі в океані,
То розчинялися, немов птахи в тумані.
Цвіли і розквітали в мріях про весну,
За мить уже пірнали у тяжку журбу.
Шаленіли у божевільнім, дикім танці,
І не спинеш іх - хіба що в ранці.
Бешкетували степовим вітром у голові,
Пірнали сумнівами і страхами у мені.
Ворушили спогади і плани майбуття,
Піднімаючи із дна душі усі забуті почуття.
Свавілля думок відгукнулось у скронях,
Нервово стиснула цей хаос в долонях.
Солодка година світанку закрила їм язики,
Прилинули у тиху гавань мої втомлені думки.
